Національна стандартизація
Згідно з визначенням Закону України «Про стандартизацію» – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних та можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є усунення бар’єрів в торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву.
Завдання стандартизації полягає в тому, щоб забезпечити:
- безпечність продукції, процесів, послуг для життя, здоров’я, майна людей, охорони довкілля;
- захист та збереження майна, продукції (наприклад, під час транспортування, зберігання);
- якість продукції, процесів, послуг відповідно до рівня розвитку науки, технології, потреб людини;
- відповідність об’єктів стандартизації своїй призначеності;
- технічну та інформаційну сумісність і взаємозамінність;
- збіжність та відтворюваність результатів контролювання;
- заощадження всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва;
- впровадження новітніх технологій, оновлення виробництва, підвищення його продуктивності;
- розвиток міжнародного та регіонального співробітництва;
- усунення технічних бар’єрів у торгівлі.
Державна політика у сфері стандартизації базується на принципах:
- забезпечення участі юридичних та фізичних осіб в розробленні стандартів;
- відкритість і прозорість процедур у розробленні, прийнятті, з урахуванням інтересів всіх зацікавлених сторін, підвищенні конкурентоспроможності продукції вітчизняного виробництва;
- відповідність стандартів законодавству України;
- пріоритетність прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;
- дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;
- розроблення, прийняття, застосування стандартів, відповідно до Угоди СОТ про технічні бар’єри у торгівлі;
- адаптація до сучасних досягнень в науці і техніці з урахуванням стану національної економіки.
Для потреб експорту суб’єктом господарювання дозволене пряме застосування НД міжнародних та регіональних організацій зі стандартизації, членом яких є Україна, а також інших міжнародних організацій, за якими визначено право приймати НД Генеральною Угодою з тарифів та торгівлі СОТ, якщо вимоги НД не суперечать законодавству України в частині вимог до процесів виготовлення та зберігання, транспортування на території України.
Залежно від рівня прийняття стандартів та участі відповідних органів є стандартизація:
- міжнародна, що проводиться на міжнародному рівні, участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;
- регіональна, що проводиться на відповідному регіональному рівні, участь в якій відкрита для країн певного економічного чи географічного простору;
- національна, що проводиться на рівні однієї країни.
Виходячи з принципу прозорості та відкритості розроблення стандартів розподілено за ТК (технічний комітет) зі стандартизації відповідно до сфери їх діяльності.
Міжнародна стандартизація, гармонізація національних стандартів з міжнародними, європейськими, регіональними
Міжнародна стандартизація проводиться на міжнародному рівні, участь в якій відкрита для відповідних органів усіх країн. Розвиток міжнародної торгівлі об’єктивно зумовлює потребу в уніфікації національних стандартів, результатом такої уніфікації є міжнародні стандарти, що враховують науково-технічний рівень та практичний досвід у всьому світі, вони є одним з дієвих засобів усунення технічних бар’єрів в торгівлі. Про це було визнано в Угоді про технічні бар’єри в торгівлі СОТ.
Виробництва, які працюють на експорт, відчули потребу в міжнародних стандартах, які допомагають спростити процедуру міжнародної торгівлі. Визначну роль в цьому відіграють міжнародні та регіональні організації зі стандартизації.
ISO – міжнародна організація зі стандартизації;
IEC – міжнародна електротехнічна комісія;
ITU – міжнародний союз телекомунікацій;
OIM – міжнародна організація законодавчої метрології.
ISO – це неурядова організація, створена і 1947 р. в Лондоні на спільному засіданні Координаційного комітету ООН. Це всесвітня федерація національних органів зі стандартизації, в яку входить близько 130 країн, кожна з яких представлена в цій організації одним членом.
Результатом роботи ISO є міжнародні угоди, які публікуються як стандарти, технічні звіти (ISO/TR), технічні умови (ISO/TS), рекомендації (ISO/R), настанови (ISO/Guide). Сфера діяльності ISO поширюється на всі галузі стандартизації, окрім IEC, ITU.
Стратегічними напрямками ISO є:
- поглиблення ринкової спрямованості;
- оптимізація використання ресурсів.
Склад ISO. До ISO входять члени, які поділені на три категорії:
- повноважний член ISO – національний орган із стандартизації, який є найбільш представницьким у галузі стандартизації у даній країні. До складу повноважних членів приймають по одному члену від кожної країни. Повноважний член бере відповідальність за інформування країни щодо міжнародної стандартизації, має право брати участь в ТК, право голосу в будь-якому ТК;
- член-кореспондент ISO – організація зі стандартизації країни, в якій розроблення стандартів ще повністю не налагоджено, він не бере активну участь в технічній роботі, але має право одержувати інформацію;
- член-абонент ISO (за передплатою) – складають внески у знижених розмірах, які дозволяють підтримувати зв'язок з ISO.
Структура ISO. Найвищим органом ISO є Генеральна Асамблея, центральний секретаріат якої знаходиться у Женеві.
CEN – це європейський комітет із стандартизації, найвищим органом якого є Генеральна Асамблея. CEN утворився в 1961 р. з національних органів стандартизації країн ЄЕС, основною метою якого є впровадження стандартизації в усій Європі, щоб сприяти розвитку обміну товарами, послугами, усувати технічні бар’єри. CEN сприяє розробленню процедур взаємного визнання результатів випробувань. До складу CEN входить 28 країн (22 – члени, 6 – спостерігачі, які не мають права голосу).
Стратегічним завданням CEN є:
- задоволення споживачів;
- ефективне перевіряння документації з якості;
- зайняття Європою послідовної позиції у міжнародній стандартизації;
- сприяння розширенню ЄЕС;
- оцінювання відповідності.
З 1993 р. Україна стала повноважним членом ISO та бере участь в роботі ТК, ПК ISO, асоційований член, спостерігач CEN.
Гармонізовані стандарти – це стандарти на один і той самий об’єкт, затверджені різними органами зі стандартизації, і які забезпечують взаємозамінність виробів, процесів, послуг чи однозначне розуміння результатів.
Міжнародні гармонізовані стандарти – це стандарти, гармонізовані з міжнародними стандартами.
Гармонізовані стандарти є повним автентичним текстом міжнародного або європейського стандарту.
Міжнародний стандарт вважається прийнятим, якщо національний стандарт – IDT або MOD щодо міжнародного стандарту.
За ступенем відповідальності національних стандартів міжнародним (регіональним) вони поділяються на: IDT, MOD, NEQ:
IDT – тотожний переклад за технічним змістом, структурою, викладом. IDT стандарт гарантує прозорість, що є запорукою сприяння торгівлі. Може містити незначні редакційні зміни (дозволена будь-яка зміна, що не змінює технічного змісту).
Технічний зміст – сукупність положень, вимог, що відображають сутність стандарту.
MOD – має технічні відхили, які точно визначено і пояснено. Але стандарт відтворює структуру МС. Зміни в структурі дозволені тоді, коли вони гарантують легке порівняння змісту та структури стандартів.
Технічний відхил – будь-яка розбіжність між технічним змістом міжнародних та національних стандартів.
NEQ – не є гармонізованими, мають ряд змін, технічні відхили, які не пояснено, мають меншу частину положень, ніж в МС, не гарантують порівняння змісту, структури.
Структура стандарту – порядок розташування розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, таблиць, рисунків, додатків.
Методи прийняття МС і регіональних стандартів (це стосується IDT та MOD стандартів)
Підтвердження - за цього методу національний орган оголошує, що МС має статус національного. Підтверджувальне повідомлення має бути опубліковано в ІПС або окремо без тексту МС. Це найпростіший метод прийняття. В повідомленні повинно бути чітко зазначено ідентифікацію МС на видному місці (обкладинці) – назву, позначення, дату опублікування, ступінь відповідності.
До примірника МС додають національну обкладинку.
За цього методу всю інформацію про прийняття МС подають на обкладинці або у національному додатку. Текст МС наводять без будь-яких змін. Обкладинка повинна мати національне позначення стандарту. На звороті обкладинки – інформація та вказівки стосовно редакційних змін. За потреби, слід подавати посилання на додаток. Вся інформація – українською мовою. Назву цього стандарту не змінюють. Метод має переваги через те, що не потребує передруку. Згідно ДСТУ 1.5 на першій сторінці обкладинки друкують титульний аркуш стандарту.
Перевидання – відносяться три методи – передрук, переклад, перероблення.
Передрук. За цього методу до МС долучають національні структурні елементи – обкладинку, титульний аркуш, передмову, національний вступ, бібліографічні дані.
МС подають мовою оригіналу без змін.
Переклад - (з передрукуванням чи без нього оригіналу). Додають національний вступ. Можуть містити примітки, в яких зазначено редакційні зміни чи технічні відхили. Їх зазначають зразу по тексту або в національному вступі.
Перероблення - якщо МС не є тотожним перекладом. Технічні відхили потрібно вказати та пояснити.
За ступенем відповідності самим прийнятним є IDT стандарти, які гарантують прозорість, що сприяє міжнародній торгівлі, за методом прийняття, якщо гармонізація:
- з ГОСТ, то тут є прийнятним і повідомлення, обкладинка, перевидання (методи передруку), оскільки мовою оригіналу (російською) володіють усі
- якщо гармонізація з міжнародним або регіональним (європейським) стандартом, то найбільш зручним методом є перевидання методом перекладу.
Під час розроблення національного стандарту, гармонізують з ISO, EN зі ступенем відповідності ІDТ допускають редакційні зміни, але вони повинні бути пояснені в Національному вступі, національному додатку, які долучаються до стандарту, як структурні елементи.
Приклади редакційних змін:
- «цей міжнародний стандарт» – на «цей стандарт»;
- одиниця об’єму рідини «мл» замінено на «см3» згідно з вимогами міжнародної системи одиниць;
- до розділу 2 додають «Національне пояснення», виділене рамкою;
- для зручності вводять структурний елемент «Зміст»;
- структурні елементи «Обкладинка», «Передмова», «Зміст», «Бібліографічні дані» оформляють згідно з вимогами національної стандартизації;
- перелік національних і міждержавних стандартів, що відповідають стандартам, на які є посилання в міжнародному (європейському) стандарті, наводять в НА-додатку та зазначають ступінь їх відповідності.
| 
